Допомога адвоката у поверненні самовільно зайнятої земельної ділянки або про звільнення земельної ділянки? яка займає її без належної на те підстав

Допомога адвоката у поверненні самовільно зайнятої земельної ділянки або про звільнення земельної ділянки особою, яка займає її без належних підстав.

Адвокат (Київ) Гаркуша Євген Вікторович надасть послуги адвоката із земельних спорів у Києві, області та Україні.

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПРО ПРАКТИКУ ЗАСТОСУВАННЯ СУДАМИ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ПРИ РОЗГЛЯДУ ГРОМАДЯНСЬКИХ ДІВ.

Постанова від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами та доповненнями, внесеними ухвалою Пленуму Верховному Суду України від 19 березня 2010 року № 2) Відповідно до ч. 1 ст

14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, яка полягає в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів, збереженні та відновленні родючості ґрунтів, захисту їх від псування та забруднення, реалізації громадянами, юридичними особами та державою їх прав власності та землекористування відповідно до закону. Важлива роль захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави у земельних та пов'язаних з ними майнових правовідносинах відводиться судам.

Узагальнення практики розгляду судами земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів свідчить про те, що вони вирішуються здебільшого правильно. Водночас у ряді випадків допускаються помилки: у визначенні юрисдикції цих спорів; застосування норм про вилучення земель та відшкодування завданих порушенням земельного законодавства збитків; визначення порядку використання земельної ділянки громадянами, яким належить житловий будинок, господарські будівлі та споруди на праві спільної власності, тощо.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства при розгляді судами земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів Пленум Верховного Суду України : 1.

Звернути увагу судів на необхідність неухильно дотримуватись норм Конституції та законів України, прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів про землю та її охорону, захищати права всіх суб'єктів права власності на землю та господарювання на ній при вирішенні земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів.

2. За загальним правилом розмежування компетенції судів щодо розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ці земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові суперечки, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші — у порядку цивільного судочинства, крім суперечок, зокрема щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів

Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87 - 90. 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143 - 146, 149, 151, 153, 12 - ЗК), глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ЦПК) судам (підсудні) справи за заявами, зокрема:

з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб, та визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками: — про право громадян на земельну частку (пай) при приватизації земель
державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, використання при цьому земельних ділянок з меліоративними системами;
- про розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ організацій;
— про визнання недійсною відмови у розгляді заяв громадян про безоплатну передачу в власність (приватизації) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського та особистого селянського господарства, садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, дачного будинку та індивідуального гаража;
— про визнання недійсною відмови у наданні у постійного користування земельних ділянок юридичним особам;
— про визнання незаконною відмови від продажу земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на придбання цих ділянок у власність, а також іноземним державам;
- про вирішення спорів, пов'язаних з орендою землі;
- про встановлення та припинення дії земельних сервітутів;
- про примусове припинення права на земельну ділянку за передбаченими ЗК підставами;
- про недійсність відмови у розгляді заяви про погодження місця розташування об'єкта, щодо якого порушується питання про вилучення (викуп) земельної ділянки;
— щодо вирішення спорів щодо проведення розвідувальних робіт на землях, що перебувають у власності чи користуванні громадян чи юридичних осіб;
— щодо вирішення майнових спорів, пов'язаних із земельними відносинами, у тому числі про відшкодування власникам та землекористувачам збитків, заподіяних вилученням (викупом) певних угод, обмеженням їх прав чи порушенням земельного законодавства;
- про відшкодування витрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;
- про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачу передаються у власність земельні ділянки, укладені з порушенням встановленого законом порядку;
— про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки або про звільнення земельної ділянки особою, яка займає її без належних підстав;
— щодо вирішення спорів щодо користування чужою земельною ділянкою для сільських потреб чи забудови, сервітутів;
— про вирішення земельного спору, який відповідно до визначеної ЗК компетенції розглядався органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з вирішенням якого одна із сторін у земельному суперечці не погоджується.

3. Земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, а також спори з майнових питань, пов'язаних із земельними відносинами, за участю громадян, які є членами фермерського господарства, їх спадкоємців тощо розглядаються за правилами цивільного судочинства.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їх земельні суперечки з іншими юридичними особами, в тому числі про надання або продаж із земель державної чи комунальної власності земельної ділянки для розширення господарства, підсудні господарським судам.

4. Відповідно до статті 158 ЗК суди розглядають справи щодо спорів про межі земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Зазначені суперечки підлягають розгляду місцевими судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи не. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови у прийнятті заяви або для закриття провадження у порушеній справі.

5. У випадках, коли вимоги пов'язуються з визнанням права на земельну ділянку, встановленням порядку користування земельною ділянкою або усуненням перешкод у цьому, іншими вимогами щодо земельної ділянки або розміщеної на ній нерухомості, зокрема про відшкодування вреду, заподіяної порушенням земельного законодавства, суди обов'язково застосовують правила про виняткову підсудність (стаття 114 ЦПК).

6. Сперечки щодо дотримання правил добросусідства — обов'язки власників та землекористувачів вибирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок задається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). п.), - розглядаються судами відповідно до статей 103 - 109 ЗК і в тому випадку, коли вони попередньо не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Зазначені спори слід відрізняти від спорів щодо земельних сервітутів — права власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безкоштовне користування чужою земельною ділянкою (право проходу або проїзду на велосипеді; проїзду на транспортному засобі наявною дорогою; , трубопроводів, інших лінійних комунікацій свою земельну ділянку водопровід з чужого природного водойми або через чужу земельну ділянку, право відведення води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку, право забору води з природного водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці , та право проходу до природного водойми, право напувати свою худобу з природного водойми, розташованого на сусідній земельній ділянці, право прогону худоби до природного водойми, право прогону худоби по наявній дорозі, право встановлення будівельних лісів та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд, тощо), рішення яких не віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

7. Судам слід мати на увазі, що суперечки, пов'язані із земельними відносинами, розглядаються у позовому провадженні.

Власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень її права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється відповідно до частини третьої статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, що існувала до порушення прав, та запобігання вчиненню дій, що порушують характер або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування; відшкодування завданих збитків; застосування інших, передбачених законом, засобів захисту (стаття 16 ЦК). Власник земельної ділянки, права якої порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).

При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у разі незгоди з рішеннями з питань, що віднесені до сфери земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність або користування, на продаж земельної ділянки, надання дозволу та вимог на розробку проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним та зобов'язує його в залежності від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачу вчинити певні дії для усунення порушень його характеру. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону (наприклад, визнає у відповідність до частини третьої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 р. № 999-IV «Про порядок виділення у натурі місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) » право на земельну частку (пай), якщо районною (міською) державною адміністрацією безпідставно відмовлено у видачі документа, що засвідчує право на земельну частку (пай); вирішує відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України від 19 червня 2003 р. № 973-IV «Про фермерське господарство» питання щодо надання земельної ділянки у власність чи оренду для створення фермерського господарства, якщо відповідна районна (міська) державна адміністрація чи орган місцевого самоврядування безпідставно відмовили в цьому або, незважаючи на рішення суду, яке зобов'язує їх розглянути заяву з цього приводу, не розглядають її за наявності необхідних документів). В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення або поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

8. Вирішуючи суперечки про припинення права власності на земельну ділянку або права користування ним, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, на підставах та за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК . У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування здійснюється за позовом відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у судовому порядку, недотримання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. У разі пред'явлення до органу виконавчої влади або місцевого самоврядування позову про незаконність припинення права землекористування через відсутність судового рішення про вилучення земельної ділянки відповідач має право пред'явити зустрічний позов про таке вилучення, а суд має розглянути його разом із первинним позовом.

При вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про відміну свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно отримана у власність або користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р.№ 7-рп / 2009 (справа про відміну актів органів місцевого самоврядування відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо згідно з приписами цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, та суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення

документів, що засвідчують право на них та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 ЗК перелік підстав для цього є вичерпним

оренди, передбачене статтею 33 Закону від жовтня 1998р. №161-ХІV «Про оренду землі», розповсюджується на випадки, коли земля знову передається в оренду.

При розгляді спорів про переукладання договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 17 січня 2000 р. № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 м. за № 101/4322, після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право приватної власності на землю зобов'язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акта на право приватної власності на землю він набуває статусу власника земельної ділянки, у зв'язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги статей 203, 215 ЦК про недійсність правочину, переукладання договору оренди земельної ділянки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки та отримання власником земельної частки (паю) державного акта на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на ті боки.

9. Викуп земельних ділянок для громадських потреб та примусове відчуження земельних ділянок за мотивами суспільної необхідності (статті 146, 147 ЗК) проводяться відповідно до Закону України від 17 листопада 2009 р. № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших розташованих на них об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності, для громадських потреб або за мотивами суспільної необхідності» у порядку, передбаченому відповідними процесуальними кодексами.

10. Відповідно до статті 118 ЗК питання про безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарства в межах норм за заявою громадянина із зазначенням бажаного розміру та мети отримання землі вирішується районною, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями щодо земель державної власності, а щодо земель комунальної власності - сільською, селищною, міською радою.

У судовому порядку цей питання вирішується у разі відмови зазначених органів у передачі земельної ділянки у власність для цієї мети у бажаному розмірі чи місці або у разі нерозгляду ними заяви.

При цьому слід враховувати, що право на створення фермерського господарства має кожен вісімнадцятирічний дієздатний громадянин України, який висловив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства у районній (міській) професійній комісії з питань створення фермерських господарств (статті 5, 6 Закону «Про фермерське
господарство»). Порядок проведення професійного відбору регулюється Положенням про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств (затверджено наказом Міністерства аграрної політики України та Міністерства праці та соціальної політики України від 17 грудня 2003 р. № 452/335) та зареєстровано у Міністерстві юстиції України 28 січня 2004 нар. . за №118/8717).

Для ведення фермерського господарства земельні ділянки із земель державної чи комунальної власності безкоштовно передаються у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради за місцем розташування фермерського господарства. Якщо їх кілька, розмір частки (паю) визначається як середній на цих підприємствах, а в разі відсутності там таких як середній у районі (стаття 121 ЗК).

11. Розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок та землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд повинен перевіряти законність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її у позивача в установленому порядку та за наявності для цього підстав приймати рішення про його недійсність.

12. Вирішуючи позови про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, суди повинні мати на увазі, що при вилученні (викупі) сільськогосподарських угідь, лісових земель, чагарників для потреб, не пов'язаних із сільсько- або лісогосподарським виробництвом, їхньому тимчасовому зайнятті для інших видів використання , встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан, неотримання доходів за час невикористання земельної ділянки, відшкодування збитків згідно зі статтями 156, 157 ЗК здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки та діяльність яких обмежує права власників та землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу (у тому числі внаслідок хімічного та радіоактивного забруднення території, забруднення промисловими, побутовими та іншими відходами та стічними водами).

У випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель або вчинення інших порушень земельного законодавства збитки відшкодовуються відповідно до статей 211, 212 ЗК, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК особами, які його заподіяли. У разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки його відшкодовує власник цього джерела згідно зі статтею 1187 ЦК.

13. Роз'яснити судам, що на підставі статей 207-209 ЗК втрати сільськогосподарського та лісогосподарського провадження, спричинені вилученням (викупом) сільськогосподарських та лісових угод для використання їх з метою, не пов'язаних з веденням сільського та лісового господарства, обмеженням прав власників або землекористувачів погіршенням якості земель внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, підприємств, установ та організацій, які не належать до збитків, на відшкодування яких мають право власники земельних ділянок та землекористувачі, та відшкодовуються уряду Автономної Республіки Крим, обласним. Київській та Севастопольській міським, сільським, селищним, міським радам разом із відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам.

14. Розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок в установленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до від землі та землекористувачам (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284).

У такому ж порядку визначаються збитки, заподіяні обмеженням прав власників землі та землекористувачів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатний для використання за цільовим призначенням стан внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

При тимчасовому занятті земельних ділянок для розвідувальних робіт розмір збитків та порядок їх відшкодування визначаються угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами, організаціями, що проводять розвідувальні роботи. У разі недосягнення згоди між ними розмір збитків визначається зазначеними вище комісіями, рішення яких можуть бути переглянуті судом під час вирішення відповідних позовів.

15. У разі невиконання підприємствами, установами, організаціями, які тимчасово використовували земельні ділянки для проведення геологознімальних, пошукових, геодезичних та інших розвідувальних робіт, передбаченої ст. 97 ЗК обов'язки привести займану земельну ділянку до попереднього стану за свій рахунок у встановлених рядках вони повинні відповідно до статей 211 ЗК, статей 22, 623, 1166, 1192 ЦК відшкодувати власнику або землекористувачу заподіяну шкоду у розмірі вартості робіт, необхідних табір. Для визначення розміру цієї шкоди суд у разі потреби може призначити експертизу.

16. Вирішуючи суперечки про відшкодування власникам землі та землекористувачем збитків, заподіяних самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди повинні виходити з того, що згідно зі статтею 156 ЗК, статтею 1166 ЦК такі збитки.

Розмір збитків, заподіяних пошкодженням посівів та насаджень при прокладанні доріг, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, псуванням та забрудненням сільськогосподарських та інших земель, іншими порушеннями земельного законодавства визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би отримати при використанні земельної ділянки і яку вона не отримала за годину до приведення землі в стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокошіння на користь землекористувача (власника) стягується вартість неотриманої сільськогосподарської продукції або сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних із збиранням урожаю , а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їх призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач зробив у тому сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересів (вартість насіння, обробітку землі тощо).

Відповідно до статей 90, 95, 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування витрат, понесених за годину незаконного користування ними.

17. У справах про відшкодування збитків, заподіяних порушенням земельного законодавства, на підставі статті 1193 ЦК розмір відшкодування збитків, заподіяних громадянином, зменшується у разі, коли груба необережність потерпілого сприяла виникненню чи збільшенню шкоди. Таке зменшення можливе, якщо інше не встановлено законом. Тому суди, розглядаючи такі суперечки, у кожному разі мають досліджувати наявність зазначених обставин.

Суд може зменшити розмір відшкодування збитків, завданих фізичною особою, залежно від встановленого нею матеріального становища цієї особи з обов'язковим зазначенням мотивів прийнятого рішення, крім випадків, коли збитки заподіяно скоєнням злочину.

При розгляді позовів про відшкодування збитків, нанесених псуванням або забрудненням землі, судам слід з'ясовувати наявність у відповідача можливості провести роботи з відновлення її попередньої якості. Якщо така можливість є, суд може відповідно до статті 1192 ЦК з огляду на думку позивача зобов'язати відповідача відшкодувати збитки в натурі, встановивши для цього відповідну строчку.

18. Вирішуючи суперечки про право власності на земельну ділянку, суди повинні виходити з того, що:

а) згідно з частиною першою статей 81, 82 ЗК право власності на земельну ділянку набувають громадяни України та юридичні особи, створені громадянами чи юридичними особами України, а іноземні громадяни та юридичні особи та особи без громадянства та спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних та фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення на підставах, передбачених частинами другою, третьою статті 81, частинами іншою, третьою статті 82 ЗК;
б) відповідно до положень статті 119 ЗК передача громадянину у власність або у користування земельної ділянки, якою вона сумлінно, відкрито та безперервно користується протягом 15 років за відсутності документів про характер на цей земельний ділянку, здійснюється у порядку, встановленому ЗК Зворотної дії у часі ця норма немає;
в) з 1 січня 2002р. відповідно до статті 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після отримання його власником або землекористувачем документа, що засвідчує право власності або право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення між земельною ділянкою в натурі ( на місцевості), а з 2 травня 2009 нар. відповідно до Закону України від 5 березня 2009р.№ 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав;
г) громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК), отримані ними до 1 січня 2002р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди у розмірах, що раніше не передбачені чинним законодавством;
г) при переході вдачі власності на будинки та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходити належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, якій розташовані будівлі та споруди, якщо не передбачалося у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001р. у таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди, укладеного відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з моменту внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. № 997-V-і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, без зміни його цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на частину земельної ділянки, зайнятої житловим будинком, будовою чи спорудою, та на частину земельної ділянки, необхідну для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, на якій вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. У разі переходу права власності на будівництво та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалося пропорційно часткам осіб у вартості будівництва та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівництво та споруди до фізичних чи юридичних осіб, які могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010р. до особи, яка набула права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходити право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розташовані, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника ( землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК та статті 120 ЗК у редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. №1702-VI;
д) при приватизації державного житлового фонду особи, яким передано у власність житлові приміщення в одноквартирних будинках, набувають права власності на земельні ділянки, на яких розташований будинок, шляхом їх приватизації відповідно до положень ЗК. У разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку, відповідна земельна ділянка може передаватися безкоштовно у власність або надаватися у користування об'єднання власників (стаття 42 ЗК);
е) у випадках, передбачених статтями 86 — 89 ЗК, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, у разі недосягнення згоди — за рішенням суду, а при перебування ділянки у загальній спільній власності (у подружжя, членів фермерського господарства, якщо інше не передбачалося угодою між ними, співвласників житлового будинку) - за договором чи законом. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки (у тому числі разом з іншими учасниками, які цього вимагають) або виплати рештою учасників грошової компенсації за цю частку за неможливості її виділення та отримання у неї володіння, користування частиною загальної земельної ділянки, що відповідає розміру її частки. Учаснику спільної сумісної власності зазначене право належить за умови попереднього визначення розміру рівних земельних часток, якщо інше не передбачено законом або встановлено судом. Придбана юридичною особою земельна ділянка не є спільною власністю її засновників, учасників або членів та не може розподілятися між ними як співвласниками;
е) не може здійснюватися перехід права власності за судовими рішеннями (шляхом визнання права власності на відчужену земельну ділянку або визнання дійсним договором щодо його відчуження, звернення стягнення на земельну ділянку за рахунок зобов'язань власника земельної ділянки або передачі її у власність кредитору на цих підставах , видачі виконавчого документа за аналогічним рішенням третейського суду тощо) на земельні ділянки, за якими встановлено заборону на продаж або іншим способом відчуження, а саме: сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) та юридичних осіб для ведення товарного сільського господарства, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) їх у спадок, обмін земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону (без доплат) та вилучення (викупу) для громадських потреб (пункт 15 розділу X) "Перехідні положення" ЗК).

181. При вирішенні вимог щодо визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі чи споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення у договорі характеру на земельну ділянку, суд повинен з'ясовувати, зокрема, чому це питання не було визначено в договорі, можливість укладення між відчужувачем та набувачем додатка до цього договору про право набувача на земельну ділянку і чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки та цільового призначення саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі чи споруди , який існував до їхнього відчуження.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення та клопотання сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо. 182. Відповідно до положень статей 81, 116

ЗК окрема земельна ділянка, отримана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є її особистою приватною власністю, а не спільною спільною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про отриману громадянину частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходяться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності або користування земельною ділянкою, переходити це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди згідно зі статтями 120 ЗК, 377 ЦК.

19. У справах за позовом учасників спільної власності на землю для встановлення порядку володіння та користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані житловий будинок, господарські будівлі та споруди, що належать їм, суд з'ясовує та враховує можливість нормального користування будинком та здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на двір тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил та правил протипожежної безпеки. У разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель та насаджень на надану у його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.

У разі пред'явлення вимог кожним із учасників спільної власності щодо встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в загальному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо.

Абзаци 1 і 2 цього пункту стосуються також випадків, коли житловий будинок, що належать особам на праві спільної власності, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка перебуває в їх користуванні до його приватизації або за договором оренди.

При приватизації громадянами одно- чи багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленої за ним прибудинкової території згідно з пунктом 5 статті 10 Закону від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснюється в порядку та на умовах, передбачених частиною третьою статті 42 ЗК, якою встановлено, що порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них споруди, споруди та прибудинкові території, що визначається співвласниками. Якщо у житловому будинку приватизована частина квартир, питання про користування прибудинковою територією вирішується відповідно до положень частини третьої статті 88 ЗК, тобто шляхом отримання у користування її частини, що відповідає частці приватизованих квартир та інших приміщень у вартості будинку та споруд. При цьому розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будинки, споруди та прибудинкові території визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

20. У разі, коли громадяни, яким житловий будинок належить на праві спільної власності, крім наданої для будівництва та обслуговування цього будинку та господарських будівель земельної (присадибної) ділянки за належним дозволом відповідного органу виконавчої влади або місцевої ради тимчасово користуються ще й незайнятою суміжною ділянкою , суд, вирішуючи суперечку про порядок користування присадибною ділянкою та розпорядження ним, може одночасно визначити за тими самими правилами та порядок тимчасового користування суміжною ділянкою, вказавши в рішенні, що вона встановлюється на період до припинення права користування ним.

21. Виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, в тому числі тим, на якому розташовані житловий будинок, що належать співвласникам, господарські будівлі та споруди, визначається в першу чергу їх угодою залежно від розміру їх часток у спільній власності на будинок, суд згідно зі статтею 88 3К бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, які пізніше придбали відповідну частку у спільній власності на землю або на житловий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це стосується тих випадків, коли житловий будинок був поділений у натурі.

Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, якщо дійти висновку, що угода явно обмежує законні права когось із співвласників, позбавляє її можливості належним чином користуватися своєю частиною будинку» фактично виключає її з-поміж користувачів загальної земельної ділянки, суперечити архітектурно-будівельним , санітарним чи протипожежним правилам

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками житлового будинку розмір частин у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався чи він не перебував у користуванні співвласників та ними не було досягнуто згоди про порядок користування ним, суду під час визначення частини загальної ділянки, право на користування яким має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності у спільну часткову або на годину виникнення останньої.

22. Суд не може відмовити в позові або закриття провадження у справі про встановлення порядку користування земельною ділянкою з тих підстав, що її визначено угодою сторін. Якщо при вирішенні спору суд установити, що співвласники визначили порядок користування та розпорядження земельною ділянкою, для зміни якої підстав немає, вона приймає рішення щодо встановлення саме такого порядку.

У резолютивній частині рішення у такій справі суд залежно від його обставин повинен вказати розміри та межі тих ділянок, які має використовувати кожна зі сторін, та тих, що виділені для загального користування, а також зазначити, як сторони повинні проходити до будинку, будівель, споруд та на вулицю.

221. Відповідно до статей 1225 ЦК та 131 ЗК право власності на земельну ділянку переходити до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням його цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходити право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка потрібна на їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначено заповідем.

При наслідуванні фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) двома або більше спадкоємцями його земельна ділянка не підлягає, якщо в результаті її поділу утворюється хоча б одна ділянка, менша від мінімального розміру, встановленого для цього регіону. Мінімальний розмір визначається центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України та Українською академією аграрних наук та затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 23 Закону України «Про фермерське господарство»). При цьому слід враховувати постанову Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003р.№ 1908 «Про затвердження мінімальних розмірів» земельних ділянок, які утворюються внаслідок розподілу земельної ділянки фермерського господарства, що наслідковується».

222. Вирішуючи суперечки про встановлення сервітуту, суд повинен враховувати, що земельний сервітут встановлюється щодо певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається і у разі переходу прав на земельну ділянку, але якою вона встановлена, іншої особи (частина) перша статті 401 ЦК, частина перша статті 101 ЗК), а при встановленні особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок його смерті (частина друга статті 401, пункт 6 частини першої статті 406 ЦК).

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначено статтею 99 ЗК; цей перелік не є вичерпним.

Встановлюючи земельний сервітут на визначену строчку або без вказівки строчку (постійну), суд повинен враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного його використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби іншим способом, і в рішенні суд повинен чітко визначити обсяг прав особи, яка звертається з приводу обмеженого користування чужим майном.

Вирішуючи питання про відшкодування збитків, завданих власнику (власнику) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, суд повинен виходити з того, що таке відшкодування здійснюється на загальних підставах (частина сьома статті 403 ЦК); за земельними сервітутами такі підстави регламентуються Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284.

При розгляді спору щодо припинення сервітуту на вимогу власника землі суд має враховувати обставини, які мають важливе значення (наприклад, порушення умов використання земельної ділянки); інші випадки припинення сервітуту визначено у статтях 406 ЦК, 102 ЗК.

221. При вирішенні спорів та вдачі користування чужою земельною ділянкою для сільських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій) слід виходити з того, що згідно зі статтею 102і ЗК право на таке користування виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися ним для сільських потреб чи забудови відповідно до ЦК. Підставою для виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути заповіт.

З урахуванням вимог ЗК укладання, умови цих договорів, їх терміни, права, обов'язки сторін з них, підстави припинення регулюються главами 33 та 34 ДК.

Право користування чужою земельною ділянкою як для сільських потреб, так і для забудови може відчужуватися і передаватися і в порядку успадкування, крім відчуження, внесення до статутного фонду, передачі до застави права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності (за винятком випадків переходу права власності на будівлі та споруди).

Зазначене право припиняється: у разі поєднання на одній особі власника та землекористувача; закінчення рядка, на яке надано право користування; а також щодо використання земельної ділянки для сільських потреб - у зв'язку з її викупом за громадською потребою; щодо використання земельної ділянки для забудови у зв'язку з відмовою землекористувача від використання земельної ділянки або невикористанням її протягом трьох років поспіль.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільських потреб або тривалість забудови може бути припинене за рішенням суду та в інших випадках, встановлених законом.

22і. Вирішуючи спори, що виникають за договором ренти земельної ділянки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до положень статті 131 ЗК та глави 56 ЦК такий договір укладається у письмовій формі з нотаріальним посвідченням його та державною реєстрацією, сторонами в ньому можуть бути громадяни та юридичні особини. За ним одна сторона (одержувач ренту) передає іншій стороні (платнику ренти) у власність земельну ділянку (частину її), що належить їй, а платник ренти натомість зобов'язується періодично виплачувати одержувачу ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Сторони можуть встановити договором, що рента виплачується безстроково (безстрокова рента) або протягом певного терміну, а також, що одержувач ренти передає земельну ділянку у власність платника ренти за плату або безкоштовно.

Якщо договором ренти встановлено, що земельна ділянка передається за плату (крім рентних платежів, виплачується компенсація вартості земельної ділянки), до відносин сторін щодо її передачі у власність застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, у тому числі правила статті 362 ЦК щодо переважного права купівлі частини у праві спільної часткової власності, а за безкоштовної передачі — положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

За прострочення виплати ренти платник ренти виплачує одержувачу ренти проценти у розмірі, встановленому договором, або на підставі частини другої статті 625 ЦК – три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором чи законом.

Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти і в тому випадку, коли умови її здійснення не передбачалися договором, а умова договору про неприпустимість такої відмови є нікчемною.

Одержувач ренти має право на розірвання договору безстрокової ренти, якщо платник цієї ренти прострочив її виплату більш ніж на один рік, порушивши свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти або визнання неплатоспроможним або виникли обставини, що явно свідчать про його неплатоспроможність, а також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Розрахунки між сторонами у разі розірвання договору ренти здійснюються відповідно до умов договору, а якщо ці умови не були встановлені ним - відповідно до положень статті 741 ЦК.

23. Судам слід мати на увазі, що згідно зі статтею 25 ЗК при приватизації земель державних та комунальних сільсько-господарських підприємств, установ, організацій земельні ділянки передаються їх працівникам, а також пенсіонерам з числа працівників з визначенням кожному з них земельної частки (паю) за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування та з цих осіб має гарантоване право отримати безоплатно свою земельну частку (пай), виділену натурі (на території).

24. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розділу X «Перехідні положення» ЗК).

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, а також у разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, зокрема в разі, коли з різних причин ця особа не отримала сертифіката на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на момент передачі до колективної власності землі, не може позбавити її складу земельної частини.

У разі неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цієї землі остання відповідно до статті 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою при передачі землі до колективної власності.

Відповідачами у таких справах є КСП, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифікату, а також виконавчий орган або орган місцевого самоврядування, який має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) у натурі тощо 25

. статті 130 ЦПК щодо повного використання можливостей попереднього судового засідання для врегулювання земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів до судового розгляду або забезпечення їх правильного та швидкого вирішення Сторони зобов'язані подати свої докази або повідомити про них суд до або під час попереднього

судового засідання, зокрема:
— але у справах щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою співвласників житлового будинку: документи про надання його на будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд; план земельної ділянки, відведеної у натурі (на території); план цієї ділянки із зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні шкірного із співвласників житлового будинку, а також розташованих на ньому будівель, плодовоягідних насаджень; правовстановлюючі документи додому із зазначенням розміру часток шкірного із співвласників; угоду або рішення суду про поділ будинку в натурі або визначення порядку користування ним та угоду про порядок користування земельною ділянкою, якщо вона мала місце;
— у справах про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (згідно з положеннями статті 118 ЗК у редакції, що діє до набрання чинності Законом України від 5 листопада 2009 р. № 1702-VІ): документи конкурсної комісії про розгляд заяви та проходження конкурсного відбору , а також проект відведення земельної ділянки, розроблений організацією, яка має на це відповідне дозвіл (ліцензію), погоджений відповідно до частини дев'ятої статті 118 ЗК;
— у справах про відшкодування збитків або збитків: акт відповідної комісії, створеної Київською, Севастопольською міськими, районною державною адміністраціями або виконавчим комітетом міської (міст обласного значення) для визначення розміру збитків, завданих власникам землі та землекористувачам, затвердженим органом, який створив цю комісію; проект заходів для приведення в стан, придатний для використання за цільовим призначенням, земельних ділянок, наданих у тимчасове користування, та смету витрат на це; документи про вартість робіт із приведення до попереднього стану зіпсованих чи пошкоджених земель та довідку належної служби районної державної адміністрації про середню врожайність відповідних культур та довідку про ринкову ціну цих культур.

Суд сприяє сторонам у виконанні їхнього обов'язку подати свої докази.

Для з'ясування обставин, які мають значення для справи в спеціальних знаннях, суд відповідно до статей 143,144 ЦПК назначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

26. Судам необхідно мати на увазі, що купівля-продаж, рента, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, у тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, відповідно до статті 210 ЗК мають визнаватись недійсними — з наслідками, передбаченими відповідними статтями ЦК.

27. Відповідно до статті 257 ЦК у спорах про захист прав власників земельних ділянок застосовується позовна давність тривалістю три роки, якщо інше не передбачено законом.

Якщо для певних правовідносин, пов'язаних із здійсненням права власності на землю або користування нею, законом встановлено інші терміни звернення до суду щодо вирішення спору, застосовуються ці рядки.

28. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. № 13 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

 

Адвокат (Київ) Гаркуша Євген Вікторович рекомендує завжди і за будь-яких обставин консультуватись у адвоката із земельних спорів!
Так як будь-яка маленька помилка може вирости у велику юридичну «снігову кулю» і потім з нею буде дуже важко впоратися, що в свою чергу потягне багато Вашої години, нервів і відповідно грошей!


Звоніть за телефонами: (067) 578-85-85, (097) 895-97-68 або залишайте заявку на нашому сайті!